Вітаємо з Днем Незалежності!

Опубліковано: 2023-08-24

Суверенітет держави є одним із найголовніших її атрибутів. Країни Європи, Канада, США та низка інших держав світу пройшли свій, непростий, шлях у здобутті незалежності. І цьому майже завжди передували розпади імперій, війни та революції. Питання про те, яку дату та який факт в історії вважати відліком становлення Незалежної України, турбує й під час розділює суспільство. Держава молода чи має досвід? Чи маємо на що спиратись, і чим нам варто бути гордими?

Київська Русь – фундамент української держави. Розбудова міст, прийняття християнства на державному рівні, розвиток мови й освіти, об’єднання земель, встановлення дипломатичних відносин з іншими державами у світі  –  спадок наших предків.

За заповітом Ярослава Мудрого Русь було поділено між його синами, племінниками та онуками. Політичні браки й амбіції князів призвели до ослаблення та розділу держави. Скрутні були часи. А згодом, внаслідок Монгольської навали, утворені князівства втратили політичну самостійність.

У 1569 році Люблянська унія узгодила об’єднання Великого князівства Литовського і Руського та Королівства Польського в союз держав – Річ Посполиту. До її складу входили землі сучасної Польщі, України, Білорусі, Литви, Латвії, Молдови, південної Естонії та заходу Росії. На Варшавській конференції 1573 року Річ Посполита декларувала свободу віросповідання, а в управлінні, діловодстві й судочинстві офіційною була місцева мова. Річ Посполита вела постійні війни з Московським царством, Швецією, Османською імперією.

1648 рік був знаковим для України, розгорілася війна між козацькими загонами під керівництвом Богдана Хмельницького та шляхетськими загонами Речі Посполитої. Становище українського народу стало важким: збільшився тиск на православну церкву, посилилося гноблення селян, застосовувалися обмеження на освіту, вживання української мови, участь у міському самоврядуванні. Виснажлива боротьба не принесла суверенітету Україні, і в 1654 році Хмельницьким були підписані Березневі статті, за якими Україна переходила під патронат Московського царства, але зберігала автономію та власне військо.

Після смерті Богдана Хмельницького гетьманська влада перейшла до його неповнолітнього сина Юрія, але він зрікся булави. Почався період так званої Руїни, коли гетьманська Україна умовно розділилася на Правобережну та Лівобережну, гетьмани яких часто ворогували між собою. Затиснута між різними релігіями й трьома великими державами (Річ Посполита, Московське царство та Османська імперія), Україна намагалася зберегти дипломатичні відносини, але держави-сусіди дуже охоче втручалися у її внутрішні справи. І в 1686 році між Річчю Посполитою та Московським царством був підписаний «Вічний мир» про розділ Гетьманської України. Київську митрополію було анексовано Московським патріархатом.

Іван Мазепа, гетьман Війська Запорозького з 1687 року, мав на меті об’єднати козацькі землі Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя, Слобожанщини та Ханської України (південні землі між Дніпром і Дністром) у державу європейського типу із збереженням системи козацького устрою. Зібрані від податків кошти вкладав у розбудову церков, фортець, освіти. До речі, саме при Мазепі Києво-Могилянський колегіум набув статус академії, у якій навчалося до двох тисяч спудеїв (від грецького σπουδαίοι – старанний, так називали учнів братських шкіл, колегій та нижчих і середніх класів Києво-Могилянської академії). Мазепа добре володів пером і протягом життя опанував вісім іноземних мов. Усупереч забороні міжнародних дипломатичних відносин з боку московського царя, мав численні зв’язки з монархічними дворами Європи, представниками династії Гіраїв у Криму. Підписані Мазепою Універсали захищали інтереси простих козаків і посполитів (селян, військових – підданих Лівобережної України), регулювали оподаткування та відробіток («панщину»). Українській шляхті виділялися землі під устаткування рудень, селітряних заводів і ковальських цехів, що сприяло розвитку торгівлі та промисловості.

В Івана Мазепи були гарні особисті стосунки із московським царем Петром І, які значно погіршилися під час Великої Північної війни Московського царства зі Швецією (1700–1721 рр.). Після перших поразок Петро І вирішив модернізувати армію, внаслідок чого висунув українцям вимоги битися зі шведськими арміями на чужині. У містах і селах розмістилися московські війська, Мазепі рікою полилися скарги місцевого населення на їхнє свавілля. У боях українські козаки втрачали людей, командування поступово переходило до московських і німецьких командирів. 27 червня 1709 року відбулася Полтавська битва, яка завершилася перемогою Московського царства та затвердила черговий перерозподіл сил і кордонів у Європі.

Російська імперія, яка утворилася з Московського царства, продовжила руйнівну політику щодо українського козацтва, і в 1775 році за наказом Катерини II було зруйновано Запорізьку Січ, а у 1781 році на Лівобережжі ліквідовано сотенно-полковий устрій. Згодом Російська імперія приєднала Крим, а після другого та третього розподілу Речі Посполитої – Київщину, східну частину Поділля та Волинь.

Лютнева революція 1917 року завершила існування Російської імперії, і 10 червня 1917 року Українська Центральна Рада видала свій Перший Універсал щодо поновлення автономії України. Взагалі, до створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, Універсалів було чотири: Другий фіксував домовленості між Українською Центральною владою та Тимчасовим урядом Росії, Третій проголошував Українську народну Республіку, Четвертий декларував незалежність Української народної Республіки від Росії.

Після жовтневої революції в Петрограді в прифронтових містах України більшовики встановили радянську владу, почалася громадянська війна. У 1922 році, після перемоги комуністичних сил, було створено Радянський Союз із об’єднанням Російської, Закавказької, Української та Білоруської Республік. Станом на 1987 рік СРСР поділявся на 15 національних республік і був однією з найбільших і найвпливовіших держав світу. З 1989 року комуністичні сили поступово втрачають контроль над країнами Східної Європи, і в 1990–1991 рр. майже всі республіки прийняли декларації про суверенітет, а згодом і про незалежність.

24 серпня 1991 року Верховна Рада Української Радянської Республіки ухвалила Акт проголошення незалежності України. Також були прийняті дві постанови: про проголошення незалежності України та про військові формування. Цим подіям передували прийняття Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України та проведене 17 березня 1991 року республіканське консультативне опитування «Чи згодні ви, щоби Україна була у складі Союзу Суверенних Республік на підставі Декларації про державний суверенітет України», на яке 80 відсотків опитуваних відповіли «Згоден».

Життя народу не відокремлюється від землі та Батьківшини. Шедрі лани та простір завжди дарували українцям людяність і почуття свободи. Той, хто цінує власне право на свободу, з повагою ставиться до права бути вільним. Люди різних націй жили та будуть жити в Україні, важливим є моральний внесок, і вчора, і сьогодні, і завжди!

З Днем Незалежності, українці!

 

Фото: https://uk.wikipedia.org